Рефераты Леся Українка

Вернуться в Литература

Леся Українка
Леся Українка





Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися
з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу
музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча зневага
до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя.


У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі
ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, пле­канням
національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середо­вищі,
Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподо­бань,
життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демокра­тичні
позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особ­ливістю
натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до
труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зне­віреною:



Хто вам сказав, що я слабка,


Що я корюся долі?


Хіба тремтить моя рука?


Чи пісня й думка кволі?


(«Хто вам сказав, що я слабка...»)



Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і
її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати
про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний
краю...» Патріотичний мотив— один з найчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов
до України не можна навіть і порівнювати з тими зітханнями, які були такими
попу­лярними серед частини української інтелігенції.


За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українським безталанням
— це ще не велика послуга для краю. «Що сльози там, де навіть крові мало!..»
У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї
було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полум'яні віршовані
рядки мимоволі за­падали в серця і будили:



Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої
мли, —


В кого думка повстала! Досвітній огонь запали,


Година для праці настала. коли ще зоря не
заграла.



(«Досвітні огні»)



Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь про­світи,
вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя.
Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою, то це не означає,
що вона була крицевою. Не забуваймо, що Леся Українка — жінка з вразливою тонкою
душею. Були і в її долі прикрі падіння і болісні втрати.


Такою втратою стала для неї смерть коханого — Сергія Мержинського. Але на­віть
у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і
величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її нестерпні страждання,
напівбо­жевільний стан несподівано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна
жінка за один подих пише глибоку драматичну поему «Одержима». Пізніше вона згадува­тиме,
що якби в ту страшну ніч не вилила свій біль у слові, то, мабуть, могла би збо­жеволіти.


Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подиву
залі­зна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися
від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки — сміливо творити свій шлях серед
будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами:



Так! Я буду крізь сльози сміятись,


Серед лиха співати пісні.


Без надії таки сподіватись.


Буду жити — геть думи сумні!


(«Contra spem spera»)




Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовно могутньої
людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи. У політичній ліриці поетеси
з'являється образ Спартака, котрий зібрав під свій прапор повсталих рабів. 1
особливо часто — образ легендарного богоборця Прометея

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100