Рефераты Австрійська школа граничної корисності

Вернуться в История

Австрійська школа граничної корисності
Австрійська школа граничної корисності


Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео­рія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883) розвинув. ідею попередників маржиналізму про «граничну корисність» у го­ловну теорію суб'єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, метод дослідження економічних процесів, аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін.

Вихідним методологічним принципом, на якому базується сис­тема поглядів австрійських учених, був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів.

Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідо­мість суб'єкта господарювання, тобто психологію людини, що за­йнята в економічній сфері. Об'єктом дослідження було індивідуаль­не господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів. Для того щоб вивчити і розкрити закони економіки в цілому, треба було, на їхню думку, спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольова­ного господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод дослідження отримав на­зву «робінзонат».

Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв'язка­ми, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засад­ними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропор­ції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.

Основою економічної діяльності вважалася психологія суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об'єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повніс­тю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб'єкти цілком од­норідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індиві­дуальних рішень.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія «граничної корисності». Прийняті в політекономії кате­горії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цін­ність». К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є вті­ленням суспільне необхідної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб'єктивним змістом. Доміну­ючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну власти­вість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби ін­дивіда, підвищити його добробут.

За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задоволь­нити. Пропозиція таких товарів завжди буває більшою або мен­шою, отже, задоволення буде збільшуватися або зменшуватися відповідно до збільшення або зменшення пропозиції. Таким чином, теорія Менгера виходить із того, що людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100