Рефераты Реквізити ділових паперів

Вернуться в Делопроизводство

Реквізити ділових паперів
Реквізити ділових паперів


Для оформлення організаційно-розпорядчих документів ви­користовують такі реквізити:

1. Державний Герб України (для державних організацій).

2. Емблема (логотип, фірмовий знак) організації.

3. Зображення нагород.

4. Код організації за класифікатором підприємств і органі­зацій (УКПО).

5. Код форми документа за класифікатором управлінської документації (УКУД).

6. Назва міністерства чи відомства (для державних органі­зацій).

7. Назва організації автора документа.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адре­са, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер те­лефону (факсу), вихідні дані електронних засобів зв'яз­ку, номер рахунка та назва банку.

10. Назва документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс та дату вхідного документа.

14. Місце укладання та видання.

ІЗ. Ґриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Ґриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Позначка про контроль.

21. Текст.

22. Позначка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Ґриф погодження.

25. Віза.

26. Відбиток печатки.

27. Позначка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Позначка про виконання документа та направлення його до справи.

30. Позначка про перенесення даних на машинний носій.

31. Позначка про надходження.

Сукупність певних реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називається формуляром.

Реквізити бувають постійні (для виготовлення уніфікова­них форм чи бланків документів) і змінні (які використову­ють під час їх безпосереднього укладання).

Наявність того чи іншого реквізиту документа зумовлена назвою його виду, призначенням, змістом та підпорядкуванням вищому органу.

Реквізити в документі розміщують з урахуванням послідов­ності операцій його підготовки, оформлення й виконання.

Більшість документів умовно можна поділити па три частини:

1) заголовна (до неї відносять усі реквізити, що передують тексту); '

2) основна (текст і додатки до нього);

3) оформлення (реквізити, що розміщують нижче від до­датків).

ПИСЕМНЕ НАУКОВЕ МОВЛЕННЯ

Метою наукового твору є знайомство читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань, їй підпорядковані і спосіб викладення мате­ріалу, і, відповідно, мовні засоби, що використо­вуються. Ці засоби повинні забезпечувати повне і точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору спрямовані на переконливе обґрунтування висновків, результатів, які були досягнуті під час досліджень. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не є домінуючими в ньому.

Особливість наукового стилю визначається частим вживанням термінів, спеціальної лексики, складних речень. Хоча, безперечно, не слід забувати і про лексичне багатство мови, її виражальні можливості і намагатися писати не тільки змістовно, але й цікаво.

Своє, особисте ставлення до предмета мовлення є першою сходинкою на шляху до власної творчості. Студенти звикли вважати конспект скороченим, переважно механічним записом матеріалу лекції. Справді, конспект (лат. conspectus — огляд) — стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Коротко сформульовані основні положення цих матеріалів вже називають тезами. Вміння написати тези, конспект дозволяє краще, глибше засвоїти мате­ріал. Конспект можна порівняти з тезами в дещо роз­ширеному вигляді. До нього входять цитати, тобто фак­тичний матеріал першоджерела, яке конспектують. Конспект може включати план, тези, цитати, тому ним найчастіше користуються. План складається з питальних чи розповідних речень, які є ніби заголовками до окремих частин книжки, лекції чи статті

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100