Рефераты Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст

Вернуться в Культурология

Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст
Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст


План

Особливості розвитку світової культури ХХ ст.

Основні напрями і тенденції розвитку культури ХХ ст.

1. Враховуючи унікальність XX ст., його технологіч­ну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрід­ність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі III тис. своєї історії.

На перший погляд здається, що расово-етнічна, лінгві­стична, соціально-економічна розмаїтість сучасних на­родів земної кулі не дає підстав для вживання таких ка­тегорій, як "світова культура", або "світова цивілізація XX ст.". Проте за зовнішнім проглядається цілісна кар­тина із загальним сюжетом і навіть провідною ідеєю. Саме в нашому столітті заявили на повен голос про себе інтег­раційні процеси. На планеті майже не залишилося куль­тур, які б існували в ізоляції. Чинники зовнішнього впливу на культуру набули загальнопланетарного змісту, що при­вело до появи універсальних процесів у галузі духовного життя. Безумовно, універсалістські тенденції виявляють­ся в кожній національній культурі залежно від конкрет­них складових історичного досвіду народу, його менталь­ності, соціального устрою та економічного укладу, що створює в кожному конкретному випадку особливу куль­турну ситуацію. Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, криза духовності, яка характе­ризується передусім відчуженням мас від культурних над­бань нації зокрема та людства взагалі, витісненням духов­них цінностей на периферію людської свідомості, пану­ванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно одухотвореним.

В океані пароксизмів нашого століття — кровопролит­них світових та регіональних війн, ядерної загрози, націо­нально-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, забруднення та нищення екології, зроста­ючої егоїзації, роботизації людських індивідів тощо — ба­гато хто починає сприймати культуру як "землю обітовану", як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв'я­зати гордіїв вузол проблем сучасного людства.

Індустріалізація культури являє собою одну з закономір­ностей даного століття. Наслідки цього процесу супереч­ливі в духовному відношенні. Розвинута, з одного боку, техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого — загальнодо­ступність творів мистецтва перетворює їх на предмет по­буту, знецінюючи їх. Полегшеність та спрощеність сприй­няття робить не потрібною внутрішню підготовку до спілку­вання з мистецтвом, що різко знижує його вплив на розвиток особистості. З технічними можливостями відтво­рення мистецьких творів пов'язана й небезпека поширення “псевдокультури”, морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливого ма­сового споживача. На жаль, для більшості країн світу, в тому числі й для України, ця небезпека вже перетворилася в загрозливу реальність.

Протягом усього XX ст. відбувається поступовий зане­пад традиційних релігійних засад культури в масовій свідо­мості. Передусім це виявляється у концептуальних хрис­тиянських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього.

2. Однією з характерних рис культурного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та художньо-естетична реакція на поглиблення духовної кризи суспільства. При цьому мо­дернізм заперечує можливості попередньої культури про­тистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войов­ничий антитрадиціоналізм модернізму, що інколи набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення.

Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788 - 1860) та Фрідріха Ніцше (1844 - 1900), інтуїтивізму французького мислителя Анрі Бергсона (1859 - 1941), психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда (1856 - 1939) та швейцарського психолога Карла Густава Юнга (1875 - 1961), екзистенціалізму французьких філософів та письмен­ників Жана Поля Сартра (1905 - 1980), Альбера Камю (1913 - 1960) та німецького мислителя Мартіна Хайдеггера (1889 - 1976)

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100