Рефераты Андрій Чайковський

Вернуться в Литература

Андрій Чайковський
Андрій Чайковський





Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині
в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову
освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши
річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов
на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім
у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав
до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня
1935р.


Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним
членом і навіть головою студентського товариства "Дружній Лихвар", одним із
керівників львівської "Просвіти", займався організацією читалень, різних товариств,
якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина ("Боян", "Надія" тощо).


Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській
газеті "Діло" з'явилися його статті про "причини зубожілості наших селян в судівництві"
та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної
праці А. Чайковського Галичина відзначала у 1928р.


Але А. Чайковський почав писати ще в гімназії під впливом прочитаних книжок,
писав драми й оповідання, та, як свідчить О. Маковей, через якийсь час із них
"сміявся", а далі й зовсім покинув літературне писання "задля недовір'я в себе
і невзгодин життя". Можемо твердити, що особливості таланту А. Чайковського
вимагали життєвого досвіду, живих фактів дійсності, а для історичних повістей
- серйозної історичної лектури, систематичних історичних знань. І він надовго
замовк. Важкі обставини особистого сирітського життя, враження від військової
служби і походу 1882р. на придушення повстання в Боснії, а далі адвокатська
практика, що ввела його в глибини соціального буття народу і тайники його психології,
фундаментальне вивчення національної історії, в контексті якої виразніше розкривалося
сучасне і майбутнє народу, спонукали серйозно взятися за перо. А. Чайковському
було вже під сорок.


Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції
Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких
періодичних видань, що все-таки доходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись
крізь рогатки царської цензури. У березневій книзі журналу "Літературно-науковий
вісник", що постав замість народовської "Зорі" та Франкового журналу "Житє і
слово" і почав у 1898р. виходити як загальноукраїнський літературно-художній
і громадсько-політичний журнал, було надруковано розлогу "літературно-критичну
студію" Осипа Маковея "Андрій Чайковський". Тритомна антологія "Вік" (1902)
представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними
відомостями про нього і уривком із повісті "Олюнька". Відтоді він стає справді
всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.


Письменник глибоко знав сучасне йому селянське життя, на цю тему написав
низку творів, що з'являлися окремими виданнями - "Образ гонору" (1895), "Бразілійський
гаразд" (1896), "Не піддайся біді" (1908), "Не було виходу" (1927).


Життя галицької інтелігенції постає з багато в чому автобіографічної повісті
"Своїми силами" (1902). Це твір про "шестидесятників" і "семидесятників" минулого
століття на Галичині. Про інтелігенцію йдеться і в тритомній повісті "З ласки
родини" (1910) та в повісті "Панич" (1926).


Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої "ходачкової"
шляхти

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100