Рефераты Нормування праці

Вернуться в Трудовое право

Нормування праці
Нормування праці


Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продук­ції) як окремими працівниками, так і колективами працівни­ків (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Нормування праці виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забез­печення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Світовий досвід засвідчує, то ефективна робота підпри­ємств в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня організації нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не тільки не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовують­ся методи мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів.

В Україні постановою Кабінету Міністрів України №197 від 20 березня 1995 p. затверджені заходи щодо поліпшення нормування праці (Праця і зарплата. - 1995. - №7). Поста­новою Міністерства праці України від 19 травня 1995 p. №2 затверджені Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства.

Згідно із КЗпП (глава VI) і зазначеними Рекомендація­ми норми праці - норми виробітку, обслуговування, часу, чисельність - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації вироб­ництва і праці. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робо­чих місць, впровадження нової техніки, технологій.

Запровадження і заміна норм проводиться власником за погодженням з профкомом. Про введення нових норм влас­ник зобов'язаний повідомити працівників не пізніше ніж за один місяць.

Норми праці встановлюються на невизначений термін і діють до перегляду їх у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

При відрядній системі оп-лати праці визначаються роз­цінки виходячи з встановлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку.

У законодавстві передбачений механізм захисту інтересів раціоналізаторів і винахідників. За працівником, який ство­рив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили заміну техніч­них норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки про­тягом 6 місяців від дати початку їх впровадження. За інши­ми працівниками, які допомагали авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціона­лізаторської пропозиції, зберігаються попередні розцінки протягом З місяців.

При погодинній системі оплати працівникам встанов­люються нормовані завдання.

В умовах переходу до ринкових відносин проблема нор­мування праці заслуговує на трохи інший підхід. Традицій­но до нормування входила діяльність із встановлення норм витрат праці, іншими словами, нормування зазнає процес праці. На початку XX століття такі дослідження мали чима­лий успіх. Дослідження У. Тейлора з нормування праці отри­мали загальне визнання. Як бачимо, і сьогодні такому нор­муванню приділяється основна увага. У той же час хотілося б зробити акцент на нормах результатів праці. Видається, що саме цього бракує в нормуванні праці. Адже в реальному виробництві, головним чином, нас цікавлять результати праці:

збут виробленої продукції, кількість і якість наданих послуг;

попит на наукові розробки, їх реальне впровадження і т. ін. Ці норми відсутні в законі. І це можна зрозуміти. КЗпП був зорієнтований на планову адміністративно-командну систе­му. Механізм суспільного виробництва працював безперебійно, договори укладалися на основі планових завдань; при закри­тих кордонах і відсутності імпортної продукції споживалася вітчизняна техніка, взуття, одяг. У таких умовах дійсно на перше місце висувалася вимога нормування процесу праці. Працівник повинен був прийти вчасно на роботу і працюва­ти, здійснювати трудовий процес

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100