Рефераты Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті

Вернуться в Политология

Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті
.

В ході написання роботи було використано такі методи: літературно-описовий, історичний, аналізу і синтезу, прогнозування та інші.

Розділ 1.Націоналізм як ідея державницького патріотизму

1.1. Історія розвитку націоналізму та його доктрини

Націоналізм є політичною силою, яка визначала особливості євро­пейської та світової історії протягом останніх двох століть знач­но більшою мірою, ніж ідеї свободи та парламентської демократії чи ідеї комунізму. Сучасний націоналізм виник наприкінці XVIII сто­ліття у Західній Європі та у Північній Америці. Потім він поширився на всю Європу та на весь світ. Поряд із соціалізмом він став однією з двох найважливіших ідейних течій XIX століття. У XX столітті націоналізм досяг незрівнянного успіху, стрибками нарощуючи свою роль в Європі напередодні та після Першої світової війни, а потім в Азії та Африці переважно після Другої світової війни.

Націоналізм засвідчував та засвідчує, що він може бути складником як імперіалізму, так і антиімперіалізму. Він може бути поєднаним як з прагненнями до політичної, суспільної, економіч­ної та культурної емансипації, так і з відповідними формами гноблення. У ХІХ-ХХ століттях заклик націоналізму привів до того, що такі історично сформовані багатонаціональні великі держави як Османська імперія та Габсбурзька монархія розпалися на велику кількість малих дер­жав. Під заклик націоналізму протягом останніх півтораста літ з‘явилися такі нові держави як Греція, Італія, Німеччина, Чехія, Словаччина й Польща. У XIX столітті націоналістичні спонуки підштовхнули європейські дер­жави до колоніальної експансії - до створення заморських імперій в Азії, Африці та інших частинах землі. У міжвоєнний період та під час Другої світової війни націоналізм став синонімом нетерпимості, нелюдяності й насильства. Під гаслом націоналізму вели війни та чинили страхітливі зло­чини. З одного боку, до націоналізму зверталися, щоб виправдати як насильне вигнання людей із їхніх постійних місць проживання, так і завою­вання нових територій. З другого ж боку, з ним пов‘язували сподівання на встановлення вільного й справедливого суспільного ладу. Часто націо­налізм означав для народів і особистостей звільнення від політичної та суспільної дискримінації. Отож, націоналізм приховує у собі крайні протилежності й суперечності. Він може означати як звільнен­ня, так і гноблення; він, очевидно, може містити в собі як позитивні мож­ливості, так і загрози. Націоналізм може набувати настільки різних форм та „національних” різновидів, що можна засумніватися, чи справді в кож­ному з цих випадків ми маємо справу з тим самим явищем. Мабуть, тільки врахування конкретних історичних обставин дає можливість зрозуміти, що позначає чи має позначати в тому чи тому випадку цей термін. Але поки що сказане вище уможливлює тільки один висновок: націоналізм не існує як щось єдине, існують тільки різноманітні форми його проявів. Ось чому було б правильніше говорити про націоналізми, а не застосовувати слово „націоналізм” в однині.

Слово „націоналізм”, що його вперше застосував Йоган Ґотфрід Гердер у 1774 році в одному зі своїх творів, набуло поширення у повсякденній мові тільки від середини XIX століття. Але до наших днів триває суперечки навколо того, що таке націоналізм. Протягом десятиліть дослідники так і не прийшли до загальноприйнятого визначення націоналізму, це стосується також поняття нації та національності. Кількість наявних сьогодні визначень націоналізму відповідає кількості різних його проявів, що їх містить історично-політична дійсність, починаючи від XVIII століття. Оскільки дослідники весь час наштовхуються на все нові різновиди націоналізму, то у визначенні та дослідженні націоналізму внесок будь-якого дослідника оцінюють залежно від того, наскільки він у своєму дослідженні врахував ті нові складники якого-небудь націоналізму, які обов‘язково мають бути враховані. Такими складниками чи ознаками націоналізму є, наприклад, усвідомлення своєї самобутності, що ґрунтується передусім на етнічній, мовній і конфесійній гомогенності, наголос на спільності соціокультурних настанов та історичних спогадів, месіанізм, зневага чи нетерпимість щодо інших народів

10 11 12 13 14 15 16 17 
Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100