Рефераты Логіка Аристотеля

Вернуться в Культурология

Логіка Аристотеля
Логіка Аристотеля



Арістотель, прийняв платонівську концепцію доміну­вання загального над одиничним, продовживши в цьому плані боротьбу із софістами, але загальне він трактував по-своєму. В концепції Платона допоміжним був вплив математичного знання, а ідеї (поняття) математики існують мовби паралельно до чуттєвого світу. Філософія ж Аріс­тотеля грунтується на природознавстві, в якому відношення ідей і речей має дещо інші особливості. Він піддав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей, вважаючи, що подвоєння світу на ідеї та речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав «формою», притаманне самим речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність пасивної матерії й активної форми. Саме форма є принци­пом активності, рухомості речей. У неживому світі фор­мою є їх принцип побудови («кулястість» кулі), в живо­му — душа. Найвищою суттєвістю є чиста форма, або фор­ма форм, вічний двигун (божество). Зауважимо, що уявлення про божество як вічний двигун зумовлено не­знанням давніми греками принципу терції. Для них рух кожного тіла мав початок і обов'язково кінець. А оскільки космос весь час перебуває в русі, це означав, що по­винно бути поспішне першоджерело руху.

Арістотеля справедливо вважають батьком формальної логіки. Він визначив предмет логіки, відкрив основні її закони, створив вчення про правила умови води. Йому належить перша в історії філософи систематизація категорій.

У людині Арістотель виділяє три різні душі — рослинну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання)і розумну, яка властива тільки людині. Розум людини є безсмертним, теля и смерті він зливається із всесвітнім розумом.

У поглядах на соціальні проблеми у його вченні домінує принцип загального . Людину він визначає як наділену розумом суспільну, полісну істоту. Досягнення щастя можливе тільки через державу, яка є втіленням доброчесного життя. Однак, якщо Платон намагався втілити проект реальної держави, не беручи до уваги реальних обставив, то Арістотель вважав, що держава повинна створювати умови для доброчесного життя, виходячи з реальних обставив і реальних людей. Суттєвість, реальність у філософії Арістотеля бралися до уваги більше, важили більше, ніж у Платона.1

Боротьба Сократа, Платона и Арістотеля як прихильників принципу загального із софістами, які були носіями принципу одиничного, стала найвищою драмою давньогрецької філософії. Вона зазначилась на розв'язанні ними всіх філософських проблем. У середньовічній філо­софії протистояння загального і одиничного постало у фо­рмі номіналізму і реалізму.

У давньогрецькій філософії вже були окреслені проти­стояння матеріалістичної та реалістичної традиції, але вони ще не оформились як протилежності (реальне для греків не було потойбічним) і, що головне, не вони визначали логіку розвитку цієї філософії. В класичну добу давньогрецької філософії, пов'язану з іменами Сократа, Плато­на и Арістотеля, логіка и розвитку визначалась протистоянням загального одиничного як філософських принципової побудови сущого.

У 367 р. до н.е. слухачем "Академії'" Платона ста сімнадцятирічний Арістотелъ — один із найвидатніших старогрецьких філософів, (384-322 рр. до н.е.). Він прожив складне і цікаве життя. Двадцять років пробув в "Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Арітотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон мені друг, але істина дорожча".

Арітотель залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім труп: праці з логіки, загально філософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі.

Дітищем Арітотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об`єднані стиль­ною назвою "Органон" ("Знаряддя"). Головною ж його філософською працею є "Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Арітотеля слова "метафізика" те не було

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100