Рефераты Фольклор в системі музичного виховання навчальних закладів галичини

Вернуться в Музыка

Фольклор в системі музичного виховання навчальних закладів галичини
Фольклор в системі музичного виховання навчальних закладів галичини


На початку Х1Х ст. в українській науці вживалось таке поняття як “народна словесність”, “усна народна творчість”. Вона приєднувалась як складова частина етнографії, науки про матеріальну й духовну культуру та його побут.

Згодом термін “фольклор” став використовуватись у словесній народній творчості, але вперше він був вжитий англійським вченим Вільямом Томсоном у 1846 р. (від англ. Folk-lore – народна мудрість, народне знання, народна творчість).

Народна практика музичного виховання виробила чимало засобів розширення естетичного й художнього досвіду дітей, пробудження творчих здібностей у різних видах музичної діяльності. Пошук шляхів ефективного розвитку музичних здібностей у дітей спонукає звернутися до досвіду народної педагогіки, до дитячого музичного фольклору, який є випробуваним засобом прилучення дітей до прекрасного, увібравши естетичний, моральний, світоглядний досвід багатьох поколінь.

Ще здавна дорослі у спілкуванні з дітьми співали їм колискових пісень і забавлянок. Основними виразниками колискових є ритм і мелодія. Мелодія переважно з нешироким звуковим діапазоном, плавним метроритмічним рухом, спокійним нешвидким темпом. А багаторазове повторення (в такт гойдання колиски) однієї і тієї ж музичної фрази в одному ритмі позитивно діє на психіку дитини і швидко присипляє її:

Спи, дитино, колишу тя

А, як заснеш, то лишу тя.

Поставлю тя в колисочку

Під зелену ябліночку.

Буде вітрець колихати,

Соловей співати,

А маленька дитиночка

Буде міцно спати.

Щоби спала, не плакала,

Росла й не боліла

Ані рученька, ані ніженька,

Ні біленьке тіло.[1]

Забавлянкидоповнюють естетично виховний вплив колискових. Вони допомагають розважити дитину, активізувати її завдяки рухам, які чітко закріплені за кожною пісенькою-забавлянкою (“Їхав пан на коні, “Печу папу”).

Слід зазначити, що аналізуючи програми з музики 1-4 класів, складених під керівництвом О.Ростовського та обласної під редакцію В.Лужного та В.Парипи, ми спостерігаємо, що автори спираються на фольклор у музичному вихованні дітей. Але, якщо порівняти зпрограмами вселюдних шкіл Галичини 20-30-х рр. Минулого століття, то ми бачимо,що там також використовували забавлянки, ігрові, “мольові” пісні (“Печу, печу хлібчик”, гра “В залізного ключа” або “У вовка”.”Гриби”).

Гра “В залізного ключа”

“Діти стають в коло і беруться за руки. Одно в середині (в крузі) намагається прорватися, налягаючи їм грудьми на руки. Його питають: “Який ключ?” Воно відповідає: “Залізний”. Як розчепить руки, то виривається з круга і втікає, а за ним біжуть всі та співають:

Ой дзвони дзвонять, хорти вовка гонять по болотах,

Очеретах, де люди не ходять.

Хто зловить, той сам стає “вовком” у крузі і тоді знов гра з початку”[2,24].

У підручнику для вчителів “Зразкові лєкції співу для першої і другої кляси вселюдних шкіл” Михайла Моравецького ми спостерігаємо, що дітей навчали колядок, щедрівок. Хоча Галичина у міжвоєнну добу була під владою Польщі, то лише в українських школах розучували їх на рідній мові. Зі слів старожительки с. Слобода Коломийського району Сметанюк Євфросинії, яка навчалася в початковій школі (1920/24 рр.), їм було заборонено розучувати українські колядки, щедрівки, веснянки, адже це суперечило законам польськоївлади, яка боролася за ополячення та окатоличення “руського” народу. Вона розповідала: “На уроках співу нас навчали пісень українською та польськими мовами, нотної грамоти, співу по нотах. Колядки, щедрівки, веснянки були заборонені, бо вчитель співів був поляк, а тих хто підтримував обрядові традиції українського народу відразу звільняли з роботи.” Незважаючи на заборони люди й надалі підтримували свої національні традиції. Колядку,яку проспівала Сметанюк Євфросинія, навчилася від своїх батьків:

Я’ в місточку Вифлиємі Божа Мати сина мала

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100