Рефераты Іван Антонович Цюпа - невтомний трудівник пера

Вернуться в Литература

Іван Антонович Цюпа - невтомний трудівник пера
Іван Антонович Цюпа - невтомний трудівник пера


Любов до рідного народу і свого краю — споконвічна тема на­шої літератури. І це закономірно, бо ж синівська відданість рідній землі, що тебе породила, рідному народу, який тебе виростив, при­таманна кожній людині, яка мав в грудях гаряче серце. Важко назвати письменника, який би протягом свого творчого шляху в тому чи іншому жанрі не писав би схвильовано про ці благородні почуття.

«Полтавщино, мій рідний краю, моя вишнева сторона! Ти моя пшенично-житня купіль, колиска мого дитинства. Під твоїм блакит­ним небом я народився і зростав серед зелених та жовтогарячих піль, серед жайворонних пісень і медового запаху гречок.

Багато у нас родючої землі і шовкового неба. Та кожному най­краща та земля, на якій ти народився, найпрекрасніше в світі те небо, під яким виростав, зацілований сонцем, вмитий теплими дощами, зачарований вечірніми зорями.

Я люблю тебе, мій краю, за твою старовину і новітність, за твою дивну красу, якою ти збагатився нині, не втративши старої краси і привабливості.

Уклін тобі, Полтаво-пісне! Уклін твоїм степам і долам, садам і людям — щедрим та працьовитим, багатим на любов, на ніжність і пісню».

Так щиро, пристрасно-поетично звертається до рідної Полтав­щини відомий український письменник Іван Антонович Цюпа, на розкішних просторах якої у мальовничому селі Бірки, що розки­нулося на берегах тихої Грунь-Ташані, притоки Псла, він наро­дився 29 жовтня 1911 року, де зробив свої перші кроки по землі, Де зростав і мужнів.

Батько майбутнього письменника працював у волревкомі й ко­мітеті незаможних селян продкомісаром. Уважно прислухався ма­лий хлопець до розмов дорослих, які точилися в них у хаті, про бої з білогвардійцями та петлюрівцями, а потім з куркульськими бандами, про заготівлю хліба для голодуючого Поволжя, і все це западало глибоко в пам'ять, а потім, вже значно пізніше, викарбо­вувалося на сторінках романів, повістей та оповідань.

У грізні роки Великої Вітчизняної війни Іван Цюпа працював Українському радіокомітеті, на радіостанції імені Тараса Шевченка що вела свої передачі для населення України на тимчасово окупованій території та для партизан; активно співробітни­чав у пресі.

На пленумі Спілки радянських письменників України влітку 1944 року тодішній голова правління СПУ Максим Тадейович Риль­ський у доповіді серед інших імен молодих письменників, творча біографія яких мужніла й гартувалася в грізну пору боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, назвав й ім'я Івана Ан­тоновича Цюпи, за рік до цього прийнятого в члени письменни­цької організації. На той час він уже був відомий як автор ряду оповідань, що потім увійшли до його книжки «Чотири вітри» (1946).

Герої новел і оповідань, включених письменником до збірки,— прості радянські люди, воїни і партизани, які, захищаючи здобутки Жовтня, свою рідну Вітчизну, виявили в боях небачений в історії героїзм і мужність. Серед них ми зустрічаємо і Нескорену Пол­тавчанку Лялю Убийвовк, і безсмертного танкіста Никифора Шолуденка, і медсестру Марійку (новела «Марійка»), і молодого хлопчину підпільника Сергія (новела «Юний Буревісник») та ін­ших героїв — до кінця свого життя вірних і відданих синів і дочок нашої Батьківщини.

Після Великої Вітчизняної війни Іван Цюпа продовжує працю­вати в пресі — заступником відповідального редактора газет «Кол­госпник України» та «Радянський селянин», заступником голов­ного редактора журналу «Вітчизна», а потім — головним редакто­ром журналу «Україна». Робота в пресі давала письменникові мож­ливість тримати руку на пульсі життя, постійно спілкуватися з героями майбутніх творів і читачами, глибоко проникати в суспіль­но-політичні проблеми тих років.

Згодом виходять з друку нові збірки оповідань «Оновлена зем­ля» (1952), «Дорогами юності» (1957) та «Три явори» (1958).

Серед молоді особливий інтерес викликала книжка «Дорогами юності», адже в ній розповідалося про історію нашої комсомолі

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100