Рефераты Проблеми бідності та рівня життя населення в Україні

Вернуться в Социология

Проблеми бідності та рівня життя населення в Україні
Проблеми бідності та рівня життя населення в Україні


Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.

Перше означення. Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному сус­пільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви насе­лення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та кому­нальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпе­чити оплату навчання своїм дітям.

Друге означення. Бідність — це неможливість підтримувати міні­мальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологіч­них, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означен­ням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.

У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бід­ності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої пит­ної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від сус­пільного життя.

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хроно­логічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відно­сять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від за­гального рівня добробуту населення.

Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багато-аспектне явище, розрізняючи такі її форми: об'єктивну та суб'єктив­ну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні крите­ріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсо­лютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних про­грам надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандар­том бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що роз­виваються.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає немож­ливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої про­блеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяж­ких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути-сезонні коливання в цінах на харчові про­дукти та послуги.

До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держа­ви. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народо­населення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнарод­них експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство Ук­раїни вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", по­чав вживатись лише наприкінці 2002 року

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100