Рефераты Образ Дон Жуана в світовій літературі XVII століття

Вернуться в Литература : зарубежная

Образ Дон Жуана в світовій літературі XVII століття
Образ Дон Жуана в світовій літературі XVII століття





План



  • I Вступ

  • Про стан вивчення зарубіжної літератури XVII століття у сучасному
    літературознавстві

  • Мета та завдання роботи

  • II Основна частина

  • 2.1 Прототипи Дон Жуана

  • 2.2 Трансформація легенди про Дон Жуана в творчості Тирсо де Моліни

  • 2.3 Дон Жуан в інтерпретації Мольера

  • 2.4 Дон Жуан як “вічний” образ у світовій літературі

  • III Заключення

  • 3.1 Висновки




I Вступ


Про стан вивчення зарубіжної літератури XVII століття у сучасному літературознавстві


XVII століття – епоха майже неперервних війн в Європі, продовженні колоніальних
захоплень в Новому Світі, Азії та Африці. При цьому старі колоніальні держави
– Іспанія та Португалія – поступово відтискуються на задній план молодими буржуазними
державами – Англією та Голландією.


При подібній строкастості економічних та соціальних відносин, політичних
укладів у країнах Європи, здавалось би, неможливо говорити про єдність західноєвропейської
культури XVII століття.


Знаходячись між двома літературними періодами, які носять визначення, які
виражають їх безсумнівну культурну домінанту, – епоха Відродження, епоха Просвітництва
– XVII століття як історико-літературний період, який не має узагальнюючої назви,
загострює питання про цілісність та самостійність типу словесної культури, який
розвиється в його хронологічних рамках.


Дослідження з цього питання є досить туманними. Це відбувається через те,
що багато нових матеріалів XX століття не перекладені. Але є науковці які, роблять
свої дослідження прблеми XVII століття в літературі на основі вже існуючих та
свого аналізу. Чим більше стає коло письменників того часу, які цінуються вище
зараз, ніж цінувалися в XIX столітті, тим неокресленіше стає період XVII століття.


В літературі XVII століття виділяють два напрями: бароко та класицизм.


Поняття бароко включає в себе кілька значень: 1) бароко як світорозуміння
чи світовідчуття, пов’язане зі специфічним розумінням світу і місця людини в
ньому в новий історичний час, що прийшов на зміну Відродженню. В цьому сенсі
ми говоримо про “барокову людину”, яка у своїх життєвих цілях почуттях, думках
і поведінці відбиває неповторність нової доби; така людина стає персонажем мистецтва
[21]; 2) загальномитецький стиль бароко,який відобразився в літературі, живописі,
музиці й театрі; 3) літературний напрям бароко, в який включають літературні
явища, позначені бароковим стилем і світорозумінням.


Попередня доба Відродження значно інтелектуалізувала культуру. В цей час
зростає питома вага друкованої літератури. Все більше людина залучається до
мистецтва через читання.


В бароко виникає щось на зразок культурної рефлексії, коли автор не лише
намагається передати свої враження від реальності, а й через систему складних
символів прагне осмислити реальність з погляду її місця в системі мистецтва,
культури. Але митець бароко йде ще далі: він намагається співвіднести повсякденність
з вищими, універсальними цінностями – такими як Всесвіт, Бог, вічність тощо.
Полеміка виділяється навіть як окремий специфічний жанр барокової літератури.


Епоха Бароко – це епоха філософської та наукової революції. Царицею наук
та її уособленням вважали математику.


Бароко – час напружених пошуків у царині моралі. Намагання співвіднести дійсність
з “вічними” універсаліями розбурхує етичну думку. Людина перебуває під владою
непізнаваних сил, суворої, нерідко деспотичної волі, яка своїм несподіваним
втручанням спроможна зруйнувати всі життєві плани і наміри, що їх плекає людина.


Барокова етика є значною мірою індивідуалістичною. Людина виявляє готовність
самостійно приймати рішення і нести персональну відповідальність за вчинок,
навіть якщо участь її власної волі мінімальна

10 11 12 13 
Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100