Рефераты Гуцульська вишившка. Набір серветок

Вернуться в Другие

Гуцульська вишившка. Набір серветок
Гуцульська вишившка. Набір серветок


ЗМІСТ

Вступ.

І. Розділ.

Історія розвитку вишивки.

Територіальні особливості.

І.І. Розділ.

2.1. Матеріали та обладнання.

2.2. Технологічні особливості.

І.І.І. Розділ.

Методика і послідовність виготовлення виробу.

І.V. Розділ.

Методика викладання декоративно-прикладного мистецтва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки

ВСТУП.

ВСТУП.

Народне декоративно-прикладне мистецтво розвивається в наш час у вигляді домашнього ремесла та художніх промислів. Як результат творчої діяльності народних мас, воно тісно пов‘язане з побутом, тому й має головним чином прикладний характер.

Для народного декоративно-прикладного мистецтва характерний постійний зв‘язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни, що відбувалися у житті народу в процесі його історичного розвитку.

У кращих творах народних митців минулого, а також у виробах сучасних народних майстрів органічно поєднуються зміст, форма і техніка виконання з функціональним та декоративним призначенням предмета.

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершин його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового,, побутового, інтер‘єрно-обрядового призначення.

Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі. Чим пояснити, що ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, громадських, культових інтер‘єрів, ритуальних, святкових обрядів тощо?

Наявні фактологічні матеріали допомагають заглянути в далеке минуле вишивального мистецтва.

Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вишитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням – від одноколірного до багатобарвної гами супідрядних одних одному відтінків. У своїх роботах народні майстри відбили одвічний потяг людини до краси, зв‘язок з рідною природою. Про це свідчать хоч би назви деяких швів: солов‘їні очки, зерновий вивід, курячий брід, баранячі роги та інше.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого. Її розвиток проходив у єдиному руслі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров‘я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та ін.

Вишивка – це один із масово поширених, різних за функціональною роллю видів народної творчості, це невичерпне джерело розвитку сучасного народного і професійного мистецтва, художніх промислів. Її життя проходить у загальному руслі багатогранного сучасного суспільного і художнього прогресу.

Народне вишивання – живе мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь

10 11 12 13 
Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100