Рефераты Культурний процес за радянської влади

Вернуться в Культурология

Культурний процес за радянської влади
Культурний процес за радянської влади


План

1. Суспільно-політичні умови розвитку української культури.

2. Розвиток літератури, освіти та науки.

3. Новаторське сценічне мистецтво.

4. Оновлення образотворчого мистецтва.

5. Утвердження тотального партійного диктату над культурою. Українське "роз­стріляне відродження".

6. Українська культура в період правління Хрущова

7. Епохи шестидесятників

1. Українська революція 1917 р., утворення Централь­ної Ради, проголошення Української Народної Республі­ки, боротьба за збереження української державності в 1917—1920 рр. привели до неабиякої активізації духовних сил українського суспільства.

Російська революційна соціал-демократія впродовж 1917—1920 р., здійснюючи суспільно-політичні перетворен­ня, виявила себе спадкоємницею імперського мислення, внаслідок чого Україна здобула статус, фактично рівно­значний культурній автономії в "єдиному і неподільному" просторі Радянської Федерації. Війна і революція не стали для України часом об'єднання українського народу, він залишився роз'єднаним у межах двох держав.

Проте навіть за таких умов 20-ті роки стають часом небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Цей багатогранний спалах творчої енергії став можливим завдяки тому, що зайнята, насамперед, збере­женням політичної гегемонії комуністична партія ще не під­порядкувала собі культурну діяльність. Поширення ж украї­номовної освіти створило українській культурі таке широке підґрунтя, якого вона давно не мала на Східній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. біль­шовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення.

Хоч для культури стала відчутною втратою еміграція великої частини старої інтелігенції, проте поява великої плеяди нових талантів з лихвою компенсувало її. Деякі з цих молодих митців були аполітичними й вірили в ідею "мистецтва задля мистецтва". Інші належали до палких революціонерів, пов'язаних із боротьбистами та українсь­кими комуністами. Коли не збулися їхні сподівання неза­лежної державності, то багато хто з них став вбачати в розвитку культури альтернативний засіб вираження націо­нальної самобутності свого народу.

Революція також сповнила культурну діяльність відчут­тям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень. Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Це був час пошуків і сподівань. Натхнені відчуттям влас­ної місії та зростаючою аудиторією, письменники, худож­ники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.

Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літе­ратурі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минуло­го необхідно замінити новим, пролетарським, мистецтвом.

Спроба створити пролетарську культуру в Росії призве­ла до виникнення літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні засади: по-перше, пролетарсь­ку культуру можна створити, відкинувши традиції й зраз­ки минулого; по-друге, у творенні цієї культури повинні брати участь народні маси. Ототожнений із культурою ро­сійського міста, "Пролеткульт" не мав великого впливу серед українців. Однак його ідеї зробили свою справу в процесі виникнення в Україні так званих масових літера­турних організацій.

У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг". Заявивши, що для мас треба створювати таку літе­ратуру, яку вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100