Рефераты Пошуки краси в оточенні вульгарного буржуазного існування в збірці «Квіти зла» Шарля Бодлера

Вернуться в Литература : зарубежная

Пошуки краси в оточенні вульгарного буржуазного існування в збірці «Квіти зла» Шарля Бодлера
Пошуки краси в оточенні вульгарного буржуазного існування в збірці «Квіти зла» Шарля Бодлера


Шарль Бодлер належить до тих поетів, які не знайшли розуміння і визнання у сучасників. Чи­тачі вважали його небезпечним аморальним бого­хульником, анархістом, напівбожевільним. Лише окремі, переважно діячі мистецтва, вбачали в Бодлерові великого поета. Таке ставлення до нього пояснюється насамперед тим, що з ранньої юності і до самої смерті Бодлер перебував у стані конф­ронтації з тогочасним суспільством. Цей конфлікт був непримиренним, що й зробило неможливою будь-яку іншу розв'язку, крім трагічної, для по­ета.

Доля подарувала Шарлю Бодлеру лише 46 років, але він назавжди увійшов до еліти світової класики.

Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла». Задум збірки визрів у Бодлера досить рано: в «Салоні 1846 року» автор згадує про намір випустити книгу віршів. А через два роки в пресі з'являється повідомлення, що Бодлер готує до друку збірку «Лімби». У 1851 році під цим заголовком в одній із газет друкується цикл із 11 віршів, і, нарешті, в 1855 році респектабельний журнал «Ревю де Дю Монд» публікує 18 віршів по­ета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але і її було досить, щоб у грудні 1836 року модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього права на «Квіти зла». Всього через півроку книга вийшла у світ.

Назву збірки шукав поет довго, зате виявилася вона напрочуд місткою і виразною, адже сфокусу­вала в собі не лише суперечності епохи, а й протир­іччя самого Бодлера. У стислій формі передано сприй­няття поетом сучасного світу як царства зла й водно­час його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація амо­ральності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливає жорстокий моральний урок.

Після 1848 року Бодлер переживає гостру духов­ну драму. Він переосмислює події французької рево­люції, намагається трактувати їх із філософської точ­ки зору. І якщо раніше поет прагне схилятися до того, що світ — це хистка збалансованість добра і зла, то тепер він визнає, що зло всесильне. Від злих намірів Бодлер і сам неодноразово потерпав, тому у збірці «Квіти зла» він усе більше звертає увагу на супереч­ності життя. На відміну від міщанської звички самовпевнено робити висновок про все, заперечуючи од­нозначне оптимістичне трактування людини й людсь­кої душі, Бодлер стверджував, що в кожній людині є два прагнення: одне спрямовано до Бога, інше — до Сатани. Поклик до Бога — це духовність, прагнення внутрішньо піднятися. Поклик до Сатани — це тва­ринність і насолода від власного падіння. Не без вик­лику Бодлер часто поетизував те, що можна назвати падінням. Але це не означає, що він визнавав пере­вагу зла. За словами О.Блока, своєю поезією він пе­реконував, що й, «перебуваючи в пеклі, можна ма­рити про білосніжні вершини».

Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упро­довж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шев­ченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвя­ту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та

ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблем­но-тематичним принципом.

Двополюсність відчуття визначила композиц­ійну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкри­вається трьома віршами («Благословіння», «Аль­батрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись

— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої час­тини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеа­лу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога

— до Сатани

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100