Рефераты Сторони трудового договору

Вернуться в Трудовое право

Сторони трудового договору
Сторони трудового договору


Сторонами трудового договору виступають роботодавець і найманий працівник. На стороні роботодавця стороною ви­ступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа (ст. 21 КЗпП).

У законодавстві України не вирішено однозначно пи­тання про форми власності. Конституція України передба­чає державну, комунальну і приватну власність (ст. 41). Згідно із Законом України "Про власність" в Україні є три фор­ми власності — державна, колективна і приватна.

Держава як власник реалізовує свої повноваження через відповідне міністерство, Фонд державного майна, які в свою чергу укладають трудові договори (контракти) з керівника­ми державних підприємств, установ, організацій. Керівник підприємства є органом, уповноваженим власником. З одного боку, він сам є найманим працівником, з іншого — керівник має право укладати трудові договори з працівниками і, та­ким чином, формувати трудовий колектив підприємства. Аналогічна модель найму використовується і в організаціях з комунальною власністю.

Довгі роки в радянському трудовому праві стороною трудового договору вважалося підприємство. При переході України до ринкової економіки в законодавство були вне­сені зміни і роботодавцем був визнаний власник. Цим поло­женням наше законодавство було приведене у відповідність з міжнародною практикою. Як відомо, в конвенціях і реко­мендаціях МОП для визначення наймача застосовується термін "підприємець", а в Німеччині і ряді інших країн — "роботодавець".

У проекті нового Трудового кодексу України передбаче­ний термін "роботодавець", під яким знову розуміється підприємство, установа, організація.

Якщо проаналізувати суть питання, то пошук роботодав­ця як сторони трудового договору — це пошук відповідаль­ного суб'єкта, тобто суб'єкта, відповідального за управління трудовим процесом, організацію праці, прибутковість підпри­ємства, відшкодування шкоди працівникові, заподіяної при виконанні трудових обов'язків. Нарешті, того, хто повинен забезпечити всі соціальні гарантії і виплати найманому пра­цівнику. Проблема ця не нова. У часи перебудови після прий­няття Закону СРСР "Про державне підприємство" великі надії в справі підйому виробництва покладалися на трудові колективи, був передбачений спеціальний орган — рада тру­дового колективу з такими широкими повноваженнями, що можна було б подумати: мова йде про власника. Особливо наочно це було видно в праві трудового колективу обирати керівника підприємства і керівників структурних підрозділів. Багато які керівники поплатилися кар'єрою, не будучи вибра­ними. Але таке положення проіснувало недовго. Права тру­дових колективів державних підприємств були згорнені. Декретом Кабінету Міністрів України №8-92 від 15 грудня 1992 p. було призупинено дію п. З ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні". І тільки після повного вику­пу підприємства трудовий колектив набуває права колек­тивного власника з правом найму робочої сили з усіма випли­ваючими юридичними наслідками.

Таким чином, якщо проаналізувати чинне законодавство


з питання найму робочої сили — Закон України "Про підприємства в Україні (статті 15, 16, 17), КЗпП (статті 3, 21), Закон України "Про підприємництво" (ст. 9), Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 19), Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 23), — не залишається сумнівів в тому, що законодавець в особі роботодавця бачить власника, а не організаційно-право­ву форму господарювання, якою виступає підприємство, уста­нова, організація. Незважаючи на те, що в трудових відносинах функція власності може бути відділена від функції управлін­ня (див. Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 51), головною, первин­ною ланкою у суспільному відношенні найманої праці висту­пає саме власник, який має широкий обсяг прав щодо найму, але в той же час є і головним зобов'язуючим суб'єктом

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100