Рефераты Політичні еліти

Вернуться в Политология

Політичні еліти
Політичні еліти


План

Генези ідей політичного елітизму

Типологія політичних еліт

Систе­ми формування і зміни політичних еліт

Обґрунтування явища політичної еліти у спадщині українських політичних мислителів

Політична еліта України.

Вступ

Політична еліта - це сукупність осіб, які виділяються з політичного се­редовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей. Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти (перебуває в опозиції до правлячої верхівки).

Термін "еліта" введений на початку XX ст. французьким дослідником Ж. Сорелем та італійським ученим В. Парето. Ідеї поділу суспільства на "вищих" і "нищих", "аристократію" та "простолюдинів" знаходять своє обґрунтування у творчості Конфуція, Платана, Н. Мак'явеллі, Т. Карлейля, Ф. Ніцше та ін. Наприкінці XIX - на початку XX ст. з'являються перші концепції еліт, авторами яких були В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс.

Генеза ідей політичного елітизму. Термін "еліта" у пере­кладі з французького означає "кращий", "вибраний", "відбірний". Цим поняттям позначають провідні верстви суспільства, які здійснюють керів­ництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від функцій, які ви­конує еліта у суспільстві, її поділяють на економічну, господарську, ду­ховно-інтелектуальну, політичну, військову, наукову тощо.

Італійський політолог і соціолог Г. Моска у праці "Основи політичної науки" (і896) доводив неминучий поділ суспільства на тих, хто керує, і тих, ким керують. Такий поділ, на його думку, є необхідною умовою існу­вання цивілізації. Еліті властива організованість і цим пояснюється її вла­да над більшістю. Г. Моска виділяє два типи партійної верхівки: "арис­тократична" (закрита) та "демократична" (відкрита, допускає розширен­ня своїх лав за рахунок вихідців із низів). Найважливішим критерієм входження в політичну еліту є організаторські здібності, а також матері­альна, моральна, інтелектуальна вищість за інших.

В. Парето поділив еліту на правлячу і неправлячу (еліту духу). У правлячій еліті виділив два типи, які послідовно змінюють один одного: "леви" і "лиси". "Левам" властивий консерватизм та силові методи уп­равління; вони переважають в умовах стабільності суспільства. Не­стабільність політичної системи вимагає правління еліти "лисів" - гнучких керівників, які є майстрами політичних комбінацій. В. Парето вважає, що панівна верхівка є однорідною, її члени об'єднані спільністю соціального походження та досвіду, для них притаманна енергійність, мужність, доб­рочесність.

Німецький дослідник Р. Міхельс поєднав проблеми виникнення і функціонування політичних еліт з діяльністю політичних партій, керованих мен­шістю. Він сформулював "залізний закон олігархії", зміст якого полягає у тому, що виникнення у ході суспільного прогресу складних організаційних структур веде до формування еліти. Оскільки керівництво цими структура­ми не може здійснюватися усіма членами суспільства, то зі суспільства ви­діляється політична еліта, яка поступово виходить із-під контролю решти громадян і підпорядковує політику власним інтересам. Пересічні члени суспільства недостатньо компетентні, пасивні, проявляють байдужість до повсякденного політичного життя.

Деякі учені розробляли кількісні показники у своїх теоріях політичних еліт. Наприклад, російський мислитель М. Бердяєв виводив "коефіцієнт еліти" стосовно високоінтелектуальної частини населення до загальної кількості писемних. На його думку, якщо коефіцієнт еліт більший п'яти відсотків, то це означає наявність у суспільстві високого потенціалу роз­витку; якщо цей коефіцієнт знижується до одного відсотка, держава гине, у суспільстві відбувається застій, а еліта трансфордіусться у касту. М. Бердяєв писав: "... Завжди панують нечисленні, такий непорушний за­кон природи

Добавить в Одноклассники    

 

Rambler's Top100